На фото: у музеї народної архітектури та побуту «Шевченківський гай» (Львів);

Вкотре, традиційно у січні (на Різдвяні свята), відбулась музейно-етнографічна експедиція по Західній Україні, що була організована директором етнографічного музею «Слобожанські скарби» ім. Г.Хоткевича, доцентом кафедри етики, естетики та історії культури НТУ «ХПІ» М.М. Красиковим. В експедиції 2008 року брали участь студенти та колишні випускники НТУ «ХПІ», студенти Харківського медичного університету, Харківської державної академії міського господарства, а також двоє студентів з Москви. За ті 10 днів, що ми були на Львівщині, наша експедиція встигла відвідати багато міст та сіл (Самбір, Старий Самбір, Турка, Дрогобич, с. Нагуєвичі, с. Кульчиці, Львів), а також ми двічі побували у Києві, і всюди була тепла та привітна атмосфера, зустрічали нас з щирістю та добротою.

Метою нашої поїздки було знайомство з «музейною» культурою народів Карпаття (бойків) – історико-етнографічним музеєм «Бойківщина», з народною та церковною архітектурою та побутом населення західного регіону України. Найбільше запам’яталися Лаврівський монастир святого Онуфрія (дивували настінні середньовічні фрески, що збереглися до наших часів) та дерев’яні церкви XVII–XVIII ст. (зроблені без жодного цвяха) у Дрогобичі та Турці. Одна церква у Дрогобичі знаходиться на території діючої пожежної частини – напевне, мешканці міста так вирішують проблему збереження архітектурних пам’яток для нащадків. Наша експедиція розпочалася з Києва, а точніше – з селища Пирогово, в якому знаходиться музей народної архітектури та побуту просто неба. Коли ви потрапляєте до цього музею, здається , що вас машина часу переносить до минулого, і ви можете полинути в історію. Тут зупиняється час…

Після морозного та безсніжного Києва ми потрапили у такий же холодний Самбір, але теплота, з якою нас зустріли співробітники музею «Бойківщина» – директор Роксоляна Данчин та Галина Мартинович – змусила забути про погодні умови. Самбір – одне з найстаріших міст Східної Галичини (писана історія міста починається з 1241 року), розташований на лівому березі Дністра, на пограниччі середнього Підкарпаття. Виявилося, що Харків і Самбір – споріднені міста. У Харківському художньому музеї є ікона XV ст., де чітко читається підпис: Федуско із Самбора! Це одна з небагатьох давніх підписних ікон, які взагалі є у світі. До того ж, Самбірський музей після війни (з 1945 р.) був деякий час філією Харківського історичного музею! У Самборі народився Лесь Курбас, значна частина театрального життя якого пов’язана з Харковом. У перший же день ми потрапили у музей Курбаса, що міститься у тому самому будинку, де він з’явився на світ. У Самборі під час своїх карпатських мандрів бував зі своїм гуцульським театром Гнат Хоткевич, ім’я якого носить музей «Слобожанські скарби», випускник нашого інституту.

Один з днів експедиції був присвячений подорожі просторами Львівщини. Ми відвідали музей Петра Сагайдачного в селі Кульчиці. Директор музею Богдан Андрійович Сидор особисто провів для нас екскурсію. З яким натхненням, самовідданістю та інтересом він розповідав про історичне минуле Самбірщини, про козацькі походи та вдачу Петра Сагайдачного!

Наступною зупинкою для нас стало місце народження, а зараз музей великого Каменяра – Івана Франка – село Нагуєвичі. Мальовничі й туманні краєвиди Карпат, багата унікальними експонатами експозиція музею, старі українські хати, стародавній інтер’єр, де кожна річ береже тепло майстра, який її зробив… Вразила розповідь про важке особисте життя класика нашої літератури.

у музеї «Бойківщина» разом з його директором Роксоляною Данчин.

Але наша екскурсія тривала. І ми із задоволенням вирушили до Дрогобича. Дрогобич запам’ятався своєю архітектурною виразністю. В одній з дерев’яних церков XVII ст., де чудово збереглися давні розписи, ми побачили ледь помітний контур майбутнього малюнка, зроблений художником 300 років тому. Людина померла і не встигла закінчити розпис церкви – і ніхто не зміг і ніколи вже не зможе завершити цю працю! Біля цього начерку думалося, що кожен з нас – неповторний…

У переддень Різдва ми вирушили до Львова. Раптово на одній із станцій до електрички зайшли перевдягнені хлопці і почали співати різдвяних пісень (на Західній Україні такі театралізовані постанови називаються «вертеп»). Звісно, ми їх зняли на камеру, зфотографували, записали пісні на диктофони.

У Львові нас чекав незвичайний екскурсовод – Андрій Дорош, відомий мистецтвознавець, освічена людина з прекрасним почуттям гумору. Він, до речі, очолює охорону пам’яток усього цього міста-музею. Завдяки йому цілий день у Львові не виявився виснажливим. Ми вирішили не витрачати дорогоцінного часу на обід і поїсти в електричці, однак пан Андрій, відчувши, мабуть, що у нас «кишки грають марш», раптом сказав: «Хвилинку!» – і кудись зник. За 5 хвилин він повернувся з купою шоколадок і почав пригощати нашу групу (а нас було 20!).

У Львові мене дуже вразило побажання однієї жінки, коли вона побажала нам «файної куті на Різдво». Я ніколи не чув таких побажань!

Проходячи бруківкою старого міста, усвідомлюєш, скільки людей, відомих і невідомих, ходило цими вулицями протягом століть… Тут не зупиняється час, але минуле поєднується з сучасністю…

Вже наближався передвечір Різдва, і ми вирішили зустріти його у нашому гуртожитку традиційно, як це роблять в Україні, з кутею та дванадцятьма стравами (окрема розповідь – як в «умовах, наближених до бойових» Маша Сізінцева та Ко готували «фішку» свята!). Сашко Савчук, недавній випускник ХПІ, а тепер аспірант кафедри теорії культури та філософії науки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, грав на бандурі, розучував з нами колядки, а потім ми ще довго співали пісні – українські, російські, народні й авторські.

Прощаючись з нашими чудовими господарями – співробітниками музею «Бойківщина», ми заспівали їм слобожанську колядку: такої вони ще не чули! Не чули такої колядки і в Музеї народної архітектури та побуту («Шевченківському гаї») у Львові, де ми її співали наступного дня. А на прощання пані Роксоляна презентувала для музею «Слобожанські скарби» ритуального різдвяного дідуха, якого ми з великою обережністю везли до Харкова.

В. Ковалевський