Вельмишановні панове архітектори!
Ми, представники наукової та культурної громадськості м. Харкова, звертаємося до Вас напередодні виборів голови Харківської обласної організації Спілки архітекторів України.
Ми знаємо Вас як фахівців, які зробили значний внесок у збагачення архітектурного образу нашого міста, справжніх спеціалістів, які дбають про збереження нечисленних вже, на жаль, пам’яток архітектури Харкова, є патріотами Слобожанщини і людьми високоосвіченими й глибоко порядними.
Ми впевнені, що Ваш вибір ґрунтуватиметься на прагненні до спільного блага для всіх мешканців міста, на щирому піклуванні про його архітектурне обличчя, на глибокому розумінні перспектив його розвитку та засад збереження його історичної та культурної спадщини.
Ви обираєте голову Спілки не тільки для керівництва Вашою інституцією, але й для турботи про інтереси всіх харків’ян. До того ж, голова Спілки – це обличчя усієї архітектурної спільноти.
Чи хочете Ви, щоб обличчям Спілки і надалі залишався С.Г. Чечельницький? Так, він має певні заслуги, деякі його роботи високо оцінені як владою (Харківською обласною радою, Держбудом України), так і Українською академією архітектури, Українською православною церквою (Московського патріархату) і навіть ЮНЕСКО.
Однак, чи правильно обирати головою Спілки людину, яка водночас обіймає посаду головного архітектора міста? Голова спілки – це особа, яка від імені професійної спільноти має комунікувати з владою (в тому числі з головним архітектором) та відстоювати незалежну думку експертів щодо її політики у галузі містобудування та архітектури. Чи вважаєте Ви, що поєднання цих посад є прийнятним і не призведе до владного тиску на архітектурну спільноту?
Спілка архітекторів, як і кожна творча та професійна спілка, – не просто клуб за інтересами, де можна приємно провести час, але організація, покликана охороняти культурну спадщину та надавати експертні висновки щодо спірних питань, які можуть виникати між замовниками будівництва, забудовниками та мешканцями міста, особливо у тих випадках, коли йдеться про забудову в історичному центрі.
Що ж зробив нині діючий голова харківського відділення Спілки для збереження архітектурного обличчя Харкова?
За роки його головування сталися численні випадки порушення Закону України «Про збереження культурної спадщини», зокрема багаторазово порушувалися такі норми:
- – «використання пам’ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам’ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції,а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо» (ст. 24, п. 2);
- – «роботи із збереження об’єктів культурної спадщини проводяться згідно з реставраційними нормами та правилами, погодженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Будівельні норми та правила застосовуються у разі проведення робіт із збереження об’єкта культурної спадщини лише у випадках, що не суперечать інтересам збереження цього об’єкта» (ст. 26, п. 3).
Так, у 2013 р., незважаючи на протести фахівців, саме під тиском головного архітектора міста було змінено зовнішній вигляд пам’ятки архітектури – ломбарду (архітектор Б.Корнєєнко, 1908 р., тепер Історичний музей). Будинок у цегляному стилі, який категорично не передбачає тинькування та будь-якого фарбування, був потинькований та пофарбований жовтою фарбою, ймовірно, під стиль класицизму. Що це, як не вияв волюнтаризму, елементарної неосвіченості і свідомого нанесення шкоди пам’ятці архітектури? Не усе червоне, як гадає пан Чечельницький, пов’язане із радянськістю.
Хіба не парадокс: зараз Історичний музей опинився у неісторичній будівлі! Скляна прибудова довершила руйнування автентичного вигляду пам’ятки.
Зараз до відомої пам’ятки конструктивізму – Головпоштамту (тепер 52-ге поштове відділення) добудовується магазин «Кулиничі», що так само є знищенням автентичного вигляду будівлі.
Саме дії головного архітектора призвели до знищення Алеї героїв-комсомольців у сквері Перемоги та зведення храму фактично під вікнами житлового будинку по вул. Чернишевській, 25, без урахування думки експертів із історії, архітектури та містобудування, і – головне – без проведення археологічних розкопок, що суворо забороняється законодавством. На думку багатьох мешканців міста, алею слід перенести, а не знищувати.
У серпні 2014 р. сталося знищення будинку по вул. Малиновській, 17А – прекрасної пам’ятки стилю модерн (поч. ХХ ст.), що ні в якій мірі не перебувала в аварійному стані, а навпаки, була дуже добре збережена, однак внаслідок халатності відомства п. М. Рабіновича не узята на облік як пам’ятка архітектури. Не узятий був своєчасно на облік як пам’ятка архітектури власний будинок відомого архітектора В. Хрустальова (співробітника О. Бекетова) по Червонопрапорному провулку і з дозволу міського архітектора перебудований, з докорінною зміною зовнішнього вигляду, що призвело до втрати ознак стилю модерн і вишуканої авторської стилістики.
Майже звичним явищем за часів перебування на посаді головного архітектора Чечельницького стала ганебна реставруйнація, коли від історичних будівель залишаються лише стіни, і будинок повністю втрачає свій первинний вигляд. Серед численних прикладів – будинок по вул. Римарській, 2, будинок на розі Костюринського провулку та Павлівської площі. Чи має право бути “не в курсі” головний архітектор, коли невігласи варварськи змінюють фасади пам’яток архітектури, наприклад, на вул. Громадянській, 25, Дарвіна, 4, Римарській, 6, 19 тощо?
Брутальне знищення значної частини старого оперного театру (в останні роки однієї з будівель Харківської філармонії) також є кричущим злочином. Будинок, де співали Ф. Шаляпін, Б. Гмиря, О. Вертинський, І. Козловський та інші корифеї світової слави, де відбувся перший в українських землях кіносеанс, перший у світі суд над нацистськими окупантами, сумнозвісні “процес СВУ”, розстріляний Кобзарський з’їзд (про що свідчили меморіальні дошки на колишньому фасаді), хіба не вартий був того, щоб зберегти його в тому вигляді, у якому він дійшов до нашого часу. Хто домігся зняття з нього двох охоронних номерів – як пам’ятки архітектури і як пам’ятки історії та культури?
В історичному центрі міста зводяться споруди, які різко дисонують із навколишніми об’єктами, як-от загадкова вежа «Koles-TV» на будинку по вул. Римарській; будинок інформцентру міськради на вул. Квітки-Основ’яненка.
Під тиском С. Чечельницького містобудівна рада у грудні 2013 р. дала дозвіл на будівництво елітної 8-поверхівки з підземним паркуванням на 31 місце в охоронній зоні чотирьох пам’яток архітектури, у тому числі національного значення, та однієї пам’ятки монументального мистецтва, що є виявом кричущого непрофесіоналізму та порушенням Закону України «Про охорону культурної спадщини». Ані погодження із мешканцями сусіднього житлового будинку за адресою Павлівська пл., 5/7, ані громадських слухань із залученням експертів, не було проведено, хоча будівництво у історичному центрі міста належить до проектів 5-ї категорії складності, що передбачає особливу тактовність у поводженні з сусідніми пам’ятками архітектури та урахування громадської думки.
На жаль, головному архітектору, який є автором проекту храму у сквері Перемоги, забракло тактовності щодо колег, які будували храми у ХІХ – на поч. ХХ ст. Так, на вул. Чернишевській, позаду кафедрального собору Успіння Діви Марії, кілька років тому з’явилася висотка, яка фактично «задавила» прекрасну неоготику Б. Міхаловського (1891 р.), а зараз, крім скляних коробок, якими всуціль заставлена харківська хоральна синагога на вул. Пушкінській і які з’явилися саме за час перебування Чечельницького на посаді головного архітектора, будується торгівельно-розважальний центр «Нікольський», який змінить архітектурну домінанту цієї ділянки вулиці (відомо, що храми споконвіку будувалися як архітектурні домінанти, і ними вони й мають лишатися).
Головний архітектор пишається площею Архітекторів на перетині вулиць Пушкінської та Раднаркомівської, але розміщені там макети будівель вкрай далекі від оригіналів і справляють жахливе враження. До того ж сам вибір «Семи чудес харківської архітектури» демонструє професійну некомпетентність головного архітектора, оскільки справжні архітектурні шедеври туди й не потрапили. Український архітектурний модерн, який власне й народився у Харкові, тут взагалі не представлений. Такий довершений і вишуканий зразок цього стилю, як будинок Художнього училища, а тепер старий корпус Харківської державної академії дизайну та мистецтв (архітектор К.Жуков, художнє оформлення фасаду – В.Єрмілов) міг би при фаховому підході не потрапити навіть до найкоротшого списку харківських архітектурних унікумів? Хіба твори О. Бекетова, О. Ржепишевського, Ю. Цауне, Б. Міхаловського, Б. Корнєєнка менш вартісні, ніж абсолютно вторинний “будинок зі шпилем”, аналогів якого у Москві та інших містах колишнього СРСР безліч? Диво – це щось унікальне. Наприклад, синагога (архітектор Я. Гевірц), яка є другою за розмірами у Європі, навіть формально мала б потрапити до списку харківських архітектурних чудес. Серед “чудес архітектури”, які начебто “обрав народ”, а затвердив пан Чечельницький, є пам’ятник Т. Шевченку. Чи варто доводити, що, хоч у його створенні й брав участь архітектор Й. Лангбард, все ж таки за великим рахунком твір М. Манізера не є архітектурним об’єктом, а скульптурною композицією.
Втім, чи сам С. Чечельницький не є “восьмим дивом” харківської архітектури? Під його “науковим” керівництвом творяться справжні дива! Наприклад, кілька років тому повернулися на дах колишньої біржі (тепер один із корпусів Університету мистецтв ім. І.П. Котляревського) скульптурні об’єкти, що зникли внаслідок хрущовської “борьбы с архитектурными излишествами”. Краєзнавці знають, що біля “штурвалу промисловості” поруч із літаком та паровозом була прекрасна динамічна фігура робітника (що цілком логічно, тим більше для 1925 р. і для будинку відповідного призначення). При “відновленні” композиції замість суворої фігури робітника з’явилася зманіжена постать Меркурія. Покровитель торгівлі (звісно, миліший С. Чечельницькому, ніж скромна людина праці) злегка спирається на штурвал і дивиться у далечінь…
На всі ці «проекти» були надані дозволи як головного архітектора, так і містобудівної ради, що дає привід сумніватися в компетентності та порядності осіб, які ухвалюють такі рішення.
Цим листом ми закликаємо Вас не тільки замислитися над усіма наслідками Вашого вибору голови харківського обласного відділення Спілки, але також і наголосити пекучу потребу формування механізмів справжніх вільних громадських слухань, врахування експертних оцінок тих чи інших проектів будівництва чи реставрації, недопущення узурпації усіх повноважень на шкоду міському простору Харкова. Лише фахово розроблений генеральний та детальні плани міста, із забезпеченням доступу громадськості до усієї інформації, що міститься в планах, і головне – забезпечення недоторканності права громади брати участь в ухваленні всіх рішень щодо планування, будівництва, збереження історичної спадщини, зможуть зберегти історичне обличчя Харкова та узгодити інтереси всіх мешканців міста, а не лише нечисленної групи «обраних».
Нам здається, що голова Спілки архітекторів має протидіяти дерибану міських територій, особливо в охоронній зоні пам’яток архітектури, протистояти несмаку в містобудуванні, компетентно й комплексно, з урахуванням думки культурної та наукової громадськості аналізувати проекти, що є дискусійними, зокрема ті, що можуть завдати шкоди пам’яткам архітектури та дисгармоніюють із історичним середовищем.
Обіймаючи високі посади, п. Чечельницький демонструє безпринципність та безвідповідальність. Названі у нашому листі факти (це далеко не повний перелік) систематичного порушення Закону України «Про збереження культурної спадщини” є підставою для судового розслідування, оскільки має місце злочинна діяльність або не менш злочинна бездіяльність високопосадовця.
Вельмиповажні колеги! Голосуючи за п. Чечельницького, прислухайтесь до голосу громадськості і до голосу вашої совісті! Згадайте, що ви інтелігенти, а це до чогось таки зобов’язує!
Ваш вибір покаже, з ким ви – з корупціонерами та «Чегоизволите» по відношенню до влади чи з громадянами міста, яким боляче дивитися на те, як безкарно і систематично нищаться пам’ятки архітектури нашого міста.
З повагою,
Михайло Красиков, член Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, громадський інспектор з охорони культурної спадщини Харківської області, кандидат філологічних наук, директор Харківського відділення Українського етнологічного центру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, доцент кафедри етики, естетики та історії культури Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», директор Етнографічного музею «Слобожанські скарби» ім. Г. Хоткевича НТУ «ХПІ», почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців, член Міжнародної асоціації україністів, Асоціації мистецтвознавців (АИС), Асоціації етнографів та фольклористів України, лауреат творчої премії Харківського міськвиконкому в галузі етнології та фольклористики ім. Петра Іванова
В’ячеслав Шуліка, громадський інспектор з охорони культурної спадщини Харківської області, художник-реставратор, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри реставрації станкового і монументального живопису Харківської державної академії дизайну та мистецтв
Володимир Оглоблін, фотохудожник, історик, лауреат вітчизняних і зарубіжних фотовиставок, конкурсів фотографії у Харкові, Москві, Санкт-Петербурзі, Ризі, Єкатеринбурзі, Києві, Празі, Гельсінкі, Парижі, Мюнхені, Нюрнберзі та інших містах Європи
о. Володимир Сидоренко (УПЦ МП), протоієрей
Олександр Парійський, реставратор, історик архітектури, інженер-будівельник
Віктор Бойко, заслужений працівник культури України, голова Харківського обласного відділення Українського фонду культури, член ради і президії Національної спілки письменників України, володар відзнаки Українського фонду культури «За подвижництво в культурі», лауреат муніципальної премії ім. П. Іванова в галузі етнології та фольклористики, лауреат літературних премій О.Олеся і І. Нечуя-Левицького
Леонід Золотарьов, архітектор, художник, член Міжнародного Європейського Союзу Художників «Мистецтво без кордонів», член Творчого союзу професійних художників Росії, член Творчого об’єднання харківських художників «Веселка»
Віктор Жулідов, громадський інспектор з охорони культурної спадщини Харківської області, краєзнавець, кандидат технічних наук
Ірина Чернецька, архітектор, краєзнавець
Володимир Кравченко, доктор історичних наук, професор, відмінник освіти України, директор Канадського інституту українських студій, професор відділення історії та класичних наук Альбертського університету
Олександр Кравченко, доктор культурології, завідувач кафедри менеджменту соціокультурної діяльності, декан факультету культурології Харківської державної академії культури
Олена Петутіна, кандидат філософських наук, завідувач кафедри етики, естетики та історії культури Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»
Олександр Голозубов, доктор філософських наук, професор кафедри етики, естетики та історії культури Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», член Українського Фулбрайтівського товариства, член Міжнародної асоціації гуманітаріїв
Ігор Михайлин, доктор філологічних наук, професор кафедри журналістики Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, академік Академії наук вищої освіти України, член Національної спілки письменників України, голова Харківського історико-філологічного товариства, лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Петра Василенка
Сергій Вакуленко, кандидат філологічних наук, доцент на кафедрі української мови Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди, науковий секретар Харківського історико-філологічного товариства
Валерій Романовський, кандидат історичних наук, доцент кафедри культурології, провідний науковий співробітник Харківської державної академії культури
Євген Маслов, член Національної спілки журналістів України, викладач Харківської державної академії культури
Олександр Савчук, культуролог, кандидат філософських наук, доцент філософського факультету ХНУ ім. В.Н. Каразіна, лауреат творчої премії Харківського міськвиконкому в галузі етнології та фольклористики ім. Петра Іванова
Андрій Домановський, кандидат історичних наук, візантиніст, доцент кафедри давнього світу та середніх віків Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, начальник археологічної експедиції «Цитадель» Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, голова Ради молодих науковців Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, розробник і головний редактор сайту “Василевс. Українська візантиністика”
Владислав Яценко, кандидат історичних наук, керівник історичної секції Харківського історико-філологічного товариства
Вікторія Булавіна, старший викладач кафедри філософії НТУ «ХПІ»
Олег Перегон, голова координаційної ради ГО «Зелений фронт»
Емілія Грекова, митець з арт-текстилю, член ГО «ОСП», «Зелений фронт»
Ольга Багалій, краєзнавець, член Харківської правозахисної групи, праонука Д.І. Багалія
Лариса Дешко, краєзнавець, нащадок роду Каразіних
Радислава Капніст, краєзнавець, голова Фонду пам’яті Капністів
Сергій Страшнюк, кандидат історичних наук, доцент кафедри нової і новітньої історії, директор Центру болгаристики та балканських досліджень імені М. Дринова Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
Максим Гайдук, член Національної спілки архітекторів України
Алла Хмель, художник
Галина Хмель, художник
Ольга Мірошник, президент Фонду місцевої демократії, член Національної спілки журналістів України